Ясиноватая — мой город | Ясиноватая — мой город

Є скарби, допоки їх шукають…

Автор: mv - 11.08.2012 в 18:44

Чи доводилося вам бувати у міському етнографічному музеї? Ні? То завітайте до нас! З теперішньої круговерті попси, пластику, мобілок і інтернету ви потрапите в світ гармонії, покою, краси,  живих природних матеріалів: полотна, дерева, глини. Біля експозиції в  усьому обсязі ви  відчуєте душу працьовитого і талановитого українського народу, витвори рук  якого з любов’ю зібрані у нашому музеї.

Переступивши поріг, ви не зможете відірвати погляду від  рушників, яких тут безліч, старих і не дуже, зі своєю історією, кольоровою гамою, особливостями орнаменту. Ось на білому полотні воркують шановані українським жіноцтвом голуби, співають серед квітучої рослинності солов’ї, ростуть  обереги української оселі – небачені Дерева Життя. А що вже маків, лілей, троянд, волошок – очі розбігаються від тієї краси!

Поруч радує душу весільний рушник із павами на калині, а гордовиті кролевецькі рушники нагадують, що мати їх — Боже благословення, як вважали в областях середньої Наддніпрянщини. Жодне весілля без них не обходилося — і оберіг, і прикраса, і статус. Бо не дешеві вони були, ціновані не тільки в Україні, і й по всьому світу. Недарма у 1936 році в самому Парижі на виставці автори цих унікальних вишивок одержали золоту медаль.

Поруч на полотняному народному шедеврі дівчата в українському народному одязі з коромислами на плечах спішать до криниці, а на іншому — сама криниця, бо була дуже шанованою в українському селі і освячувалася чотири рази на рік: на Водохрещу, Юрія, Івана Купала і Маковія. І було це великим святом для всього села, бо вода – то життя!

За кожним рушничком дівоча доля, надії і сподівання. «Щирою рукою рушник вишивала і щастя у Бога для себе прохала», — вишила дівчинонька на одному з них, мріючи про щасливе майбуття. Та чи свати вже за порогом тупотіли, чи на вечорницях на хлопців задивлялась, а не шила, та й пропустила у слові «вишивала» останні дві літери. Вишила швиденько зверху ті «л»та «а» в надії, що мати не побачить, та й заховала в скриню. Так і залишився рушничок із милою помилкою вишивальниці. Чи збулися потаємні дівочі надії, тепер уже ніхто ніколи не дізнається, а рушничок, вишитий на вечорниці під тиху мелодію української пісні, милує око і зігріває серце.

Ось рушник із Землянок лагідно запрошує «Умивайся біленько, утирайся сухенько». А той, де  дівчата в українському одязі сумно стоять обабіч могили, нагадує про нещасливу долю легендарної Марусі Чурай і констатує: «Було б тобі, Грицю, нас двох не любить». Зате інший з «іноземним» папугою в центрі вишивки оптимістично повідомляє: «Не трудна моя робота, вишивать була охота». Чи охота, чи, може, й не дуже, але без рушників заміж ніякий парубок не візьме!

За кожним рушником чиясь доля, гірка чи радісна, – було всього на довгій життєвій ниві, з якої уже пішли у вічність невтомні майстрині, вічні трудівниці – наші бабусі і матері. А рушники квітнуть, звеселяючи око, викликаючи щем у серці, змушуючи замислитись: а яку спадщину залишимо ми своїм онукам, щоб не тільки тіло зігрівало, а й душу, і пробуджувалися в ній любов до ближнього, намагання зробити світ кращим і лагіднішим до всього живого.

Викликає радість те, що багато жіночок у Ясинуватій продовжують традиції минулих поколінь – захоплюються вишивкою.  Ганна Максимівна Гавлонська подарувала музею вишитого своїми руками рушничка, за що їй велика наша шана і подяка.

В  музеї також експонується одяг, гончарні вироби з різних регіонів України, хатнє начиння українців та інші побутові речі. Ось лопата, якою колись бабуся Мотря Гришко дістала не одну сотню рум’яних хлібин із гарячої печі, а ціпом – діда Санька, яким за довгі роки він вимолотив не одного золотого снопа. Вже більше 50-ти років немає їх з нами, а пам’ять про звичайних українських селян з п’ятьма дітьми, розкуркулених у ті тяжкі роки минулого століття, що пережили голод, втратили сина на війні – жива, поки є ця почорніла  лопата і ціп та ще наше бажання не  бути безбатченками.

Кожен наступний день віддаляє нас від минулого, і кожна мить катастрофічно зменшує шанс зберегти речі, місце яким у музейній експозиції.  То ж, шановні ясинуватці, жителі району і всі добрі люди, у кого некоротка пам’ять і хто не забув свого коріння:  перш ніж викинути чи спалити старі речі, що вже вам не потрібні, але, на вашу думку, можуть зацікавити музей, зателефонуйте. Ми будемо вам безмежно вдячні. Недавно передали безцінні експонати  до музею наші земляки Є.Ф. Татарченко,  Т.Р. Рябова,  Л.М. Зайцева, за що їм велика подяка.

Маємо надію, що з вашою допомогою, дорогі читачі, наша мрія втілиться в життя, а  рядки  з вірша Ліни Костенко «Є скарби, допоки їх шукають, Перестануть, отоді вже все…»  багатьох надихнуть на  збереження скарбів нашого народу, щоб оте «все» ніколи не настало.

Адреса музею: м.Ясинувата, вул. Машинобудівників, 32,  школа №7, ліве крило.

Телефон  2-15-40, (відділ культури міської ради),  2-35-14 (бібліотека).

Т.  Склярова,

завідуюча Ясинуватським етнографічним музеєм


Распечатано с Ясиноватая — мой город: https://ya-dn.ru

Ссылка: https://ya-dn.ru/content/ye-skarbi-dopoki-yih-shukayut/

© Eterion, 2009-2016